Обсуждение:Украинская войсковая организация

"... Весной 1922 года он провёл переговоры с представителями абвера и дал письменное обязательство..." Абвер был создан в 1928 году. Что-то не пляшет --V.lukyanyuk 00:45, 2 февраля 2016 (UTC)

Cele organizacji

• zbrojna walka o niepodległość Ukrainy
• szkolenie wojskowe młodzieży
• przeciwdziałanie porozumieniu Ukraińców z Polską oraz ZSRR
• zamachy terrorystyczne

Historia

Organizacja powołana została 31 sierpnia 1920 w Pradze, na I Zjeździe Zagranicznym Przedstawicieli Ukraińskich Organizacji Wojskowych. Wzięli w nim udział przedstawiciele Korpusu Strzelców Siczowych, Ukraińskiej Armii Galicyjskiej (głównie jej VI Brygady), Związku Oficerów Ukraińskich z Wiednia, tzw. «sotni robotniczych» z Rusi Zakarpackiej oraz emigracji ukraińskiej z Ameryki. Na czele utworzonego Kolegium Naczelnego UWO stanął sotnik Iwan Nawrockyj. Oprócz niego członkami Kolegium zostali : Mychajło Matczak, Jarosław Czyż, Jurij Polanskyj, Wołodymyr Cełewycz.

20 lipca 1921 roku władzę w organizacji objął Jewhen Konowalec. Sprawował ją do 22 października 1922 roku, do swego wyjazdu za granicę. Szefem sztabu był ppłk Jurko Otmarsztejn. Zajmował się on równocześnie organizacją działania UWO na terenie USRR. Zajmował się tym również, jako jego zastępca ppłk Jurko Tjutjunnyk, oraz oficerowie: Iwan Andruch, M. Opoka, W. Romanyk, Nerosłyk, Reszetuch. Pierwszych dwóch zabito w Kijowie po wykryciu sztabu powstańczego, pozostali zaginęli bez wieści.

Od 1929 UWO stała się częścią Organizacji Ukraińskich Nacjonalistów, jednak ostatecznie o połączeniu organizacji zdecydowano na konferencji w Pradze w dniach 3-6 czerwca 1933.

Стоит только украинцам защищать свою государственность и свои права - их тут же обвиняют во всех мыслимых и немыслимых грехах. Все таки удивительно, что украинцы выжили в окружении такого количества "доброжелателей". 193.200.69.118 14:22, 29 апреля 2009 (UTC)

о каких "украинцах" и какой "государственности" сиречь ведете Jo0doe 15:13, 29 апреля 2009 (UTC)

Нормальных, патриотах, которые не дали устроить голодоморы на западной Украине после войны, расстреливать людей и разрушать церкви, отбирать у людей продукты и имущество. Вот о каких. О государственности - о той, которая существовала до появления Московского княжества - о Галицко-Волынском королевстве с королем Данилой во главе, который успешно противостоял татарам, в отличие от Московитов. 193.200.69.118 07:13, 26 мая 2009 (UTC)

А так это те кто весь лес в карпатах вырубил и нелегально в Италии с Португалией сейчас проживают?

Jo0doe 08:04, 26 мая 2009 (UTC) Ну уж не те, кто доносы писал на людей в НКВД, и кого потом немцы в концлагеря поволокли. 193.200.69.118 08:48, 27 мая 2009 (UTC)

Ну уж и не знаю - ИИ АН Украины указывает на широкую активность этнических украинцев Галиции и в меньшей степени Волыни по отлову поляков для НКВД и НКГБ в 1939-41, он же отмечает их же активность но уже для других ведомств - СС, СД и Гестапо до 1944, с 1944 опять же они же в истребительных батальйонах НКВД-МВД чиаленностью раза в 3 больше чем УПА в лучшие времена - кем бы не керовать, лишь бы керовать, как бы не керовать лишь бы керовать. И тырить, тырить, тырить... пока однохуторяне не обошли Jo0doe 13:33, 27 мая 2009 (UTC)

Dowódcy UWO

• 1921-1922 — Jewhen Konowalec
• 1922-1923 — Jurij Polanskyj
• 1923 — Petro Bakowycz
• 1923-1924 — Andrij Melnyk
• 1924 — Jarosław Indyszewskyj
• 1924-1926 — Julijan Hołowinskyj
• 1926-1927 — Bohdan Hnatewycz
• 1927-1929 — Roman Suszko
• 1929 — Omelian Senyk

Działania UWO

• zamach na marszałka Józefa Piłsudskiego 25 listopada 1921 roku we Lwowie
• likwidacja osób współpracujących z władzami polskimi w wyborach 1922 roku
• likwidacja osób współpracujących z władzami polskimi w następnych latach
• akcja sabotażowa (podpalanie polskich folwarków i urzędów państwowych, niszczenie połączeń kolejowych, ataki na obiekty wojskowe i posterunki policji)
• akcja ekspriopriacyjna (napady na ambulanse, urzędy pocztowe i kasy w celu zdobycia funduszy na dalszą działalność)
• zamach na prezydenta Stanisława Wojciechowskiego (1924 — nieudany)
• zamach 19 września 1926 roku na kuratora szkolnego Stanisława Sobińskiego

Українська військова організація (УВО) — нелегальна військ. рев.-політ. формація, що постала 1920 заходами старшин різних укр. армій: Січ. Стрільців (ідеологічно-політ. вклад), УГА, а гол. її VI бригади (бойовий та орг. елемент). Постала УВО з метою продовжувати збройну боротьбу за державність. У ній брали участь військовики різних політ. партій, а створенню її сприяла міжнар. і внутр.-укр. ситуація: на Україні тривала партизанська боротьба, справа Сх. Галичини ще не була вирішена в міжнар. політиці, і хоч два укр. уряди (УНР і ЗУНР) діяли не скоординовано, однак все це підносило настрій і творило надії на майбутнє. Тоді спонтанно поставали конспіративні гуртки молоді в самій країні і за кордоном під різними назвами («Молода Україна», «Комітет Укр. Молоді», «Воля» тощо), які згодом зникли або увійшли до УВО.

У вересні 1920 у Львові створилася тимчасова Начальна Колегія УВО (О. Навроцький, М. Матчак, Я. Чиж, Ю. Полянський і В. Целевич), яка з приїздом з-за кордону полк. Є. Коновальця (20. 7. 1921) переіменувалася на Начальну Команду (НК) на чолі з Є. Коновальцем і шефом штабу полк. Ю. Отмарштайном. В УВО були орг.-кадрова, розвідна, бойова і пропагандивно-політ. референтури. Основною територією дії УВО була Галичина, яку поділено на 13 військ. округ, округи на пов. з округовими і пов. командами (всіх 58). НК утримувала зв'язок з кожною командою окремо; до осени 1922 вони відбули три таємні конференції у Львові, де був центр УВО. Діальність УВО в УРСР розробляв Ю. Отмарштайн, практичну роботу вів Ю. Тютюнник. Для зв'язку з повстанцями ще раніше вислано старшин І. Андруха, М. Опоку, В. Романика, Нерослика й Решетуху (перших двох убито при викритті повстанського штабу в Києві, ін. загинули без вісти). Амнестія 1923, політика НЕП та українізація не сприяли військ. боротьбі.

Як військ. організація, УВО лишила політику у вужчому розумінні укр. урядам, але була від них незалежна, хоч свою діяльність достосовувала до їх дипломатичних заходів. Контакти з екзильними урядами були неофіц. і посередні: з ЗУНР через Міжпартійну Раду або Делеґатуру ЗУНР у Львові, з УНР — тільки через військ. кола.

У діяльності УВО можна розрізнити два періоди: рев.-військ. (1920 — 22) і рев.-політ. (1922 — 31). УВО здійснила реєстрацію військовиків, оформила їх в орг. формації, при чому ударною силою на випадок війни мали бути укр. інтерновані частини в Чехо-Словаччині та формовані з полонених в Італії. Збирано й маґазиновано зброю, частково куповано її за кордоном. Як реакція на незаконні поль. акти (конскрипція 30. 9. 1921, вибори до сойму 5; 12. 1922, призив новобранців до війська), велася широка діяльність з бойовими виступами, вершком яких була саботажна акція восени 1922. У висліді відбувалися процеси проти чл. УВО, з яких найголовніші були за атентат 26. 9. 1921 С. Федака на маршала Й. Пілсудського і воєводу О. Ґрабовського у Львові та за вбивство 15. 10. 1922 укр. кандидата до сойму С. Твердохліба.

У висліді були хвилі арештів; полк. Коновалець та дехто з НК виїхали за кордон, команду у Львові перебрав А. Мельник. Конференція в Оліві б. Данціґу на поч. зими 1923 реорганізувала УВО, створивши НК тимчасово в Берліні й Крайову Команду у Львові. Тоді ж остаточно відмежовано УВО під ЗУНР. Після рішення Ради амбасадорів 15. 3. 1923 уряд ЗУНР втратив міжнар. статус, през. Є. Петрушевич хотів далі боротися з Польщею, спираючись на УРСР. Большевики обіцяли допомогу, але вимагали повністю підпорядкувати УВО Петрушевичеві й усунути Є. Коновальця. Це викликало внутр. кризу в УВО, що тривала майже два роки. Більшість чл. УВО відстоювала соборницький принцип НК УВО, але деякі гал. старшини висловлювалися за політику Петрушевича, відбувши окрему нараду 1925 в Ужгороді. Перемогла НК УВО, опозицію виключено. Вона оформилася 14. 5. 1926 в ЗУНРО (Зах.-Укр. Нац.-Рев. Організація) і почала видавати неперіодичний орган у Берліні «Укр. Революціонер» (1926 — 29). Ця організація не знайшла відгуку на рідних землях і незабаром занепала.

УВО поступово перебирала і політ. виховання. Найперше створила Політ. Колеґію при НК у Львові; з 1. 1. 1927 почала видавати власний орган «Сурма» (наклад 10 000, було окреме видання для Америки), що друкувався в Берліні, а згодом у Литві. УВО користувалася для зовн. інформації журн. «Osteuropäische Korrespondenz» у Берліні, на рідних землях фінансувала «Червону Калину», відновила й підтримувала «Літ.-Наук. Вісник», закупила уділи в новозаснованій газ. «Новий Час», яку протягом 1924—1926 рр. за дорученням проводу УВО редагували Д. Паліїв і М.Матчак.

У висліді безвиглядности можливої збройної- боротьби, репресій влади й діяльности опозиції, відновлення укр. політ. партій тощо, старшинські кадри УВО в сер. 1920-их pp. пішли в леґальне суспільне й політ. життя. Політ. й ідеологічні розбіжності серед чл. УВО посилилися з появою ОУН. Почався наплив молодшого елементу, ідейного, жертовного, але недосвідченого. Молоді кадри вишколювано на курсах у Карпатах, у Чехо-Словаччині, в Німеччині й Данціґу. Крайовими комендантами були представники старшинських кадрів (А. Мельник, Я. Індишевський, Ю. Головінський, О. Сеник, Р. Сушко, Б. Гнатевич, В. Горбовий), щойно з 1928 в крайовій команді почали з'являтися невійськовики-бойовики. Останнім крайовим комендантом був Р. Сушко (осінь 1931). Замість військ.-орг. роботи, УВО перейшла на бойову акцію, далі відбувалася перебудова УВО не за військ. традицією, а за потребами бойової конспіративної організації. Бойова діяльність, відома тільки з процесів, залишилася частково таємною. Найвідоміші акції: експропріація держ. грошей (під Богородчанами, Калушем), напади на пошту у Львові, під Печеніжином і Бірчею, у Трускавці, а також у Польщі — в Сьремі (Познанщина); атентати: на през. Польщі С. Войцєховського у Львові 5. 9. 1924, на шкільного куратора С. Собінського у Польщі 19. 10. 1928, на антиукр. «Слово Польське» («Slowio Polskie») 1926 у Львові; перестрілка з поліцією під св. Юром 1. 11. 1928, під час якої поранено кільканадцять поліцаїв; напад на Сх. Торги у Львові 1929. Останнім атентатом, організованим без відома Крайової Команди з ініціативй окремих молодших чл. УВО, було вбивство посла Т. Голуфка 29. 8. 1931. Саботажної діяльности УВО не вело, її розгорнула молодь в ОУН.

На поч. УВО була фінансована різними збірками, пізніше дійшли: частина фондів, вивезених Січ. Стрільцями з України, дотації уряду УНР на формування відділів, у Чехо-Словаччині, пожертва Кан. Червоного Хреста та ін. пожертви заокеанської еміграції; допомога від укр. фінансових установ за посередництвом С. Федака; гроші, здобуті в експропріаціях. Лит. урядові й військ. кола підтримували друк і транспорт «Сурми» й ін. матеріалів УВО, допомагали видачею пашпортів для чл. УВО та фінансовими дотаціями. Нім. військ. кола покривали кошти курсів, допомагали в транспорті осіб і матеріалів, але з умовою, щоб бойова та пропагандивна діяльність була спрямована тільки проти Польщі, а не проти СРСР; Центр УВО уникав таких зобов'язань.

УВО підтримувала принагідні зв'язки з чужими урядовими чи півурядовими колами у справі азилю, контактів з студентськими й ін. організаціями. Різні чужі установи жадали від УВО розвідчої співпраці, але вона принципово відмовлялася, хоч окремі її чл. подібні контакти могли мати. Проте власна розвідка для внутр. вжитку була організована зразково. НК не мала жадних контактів з сов. колами, такі зв'язки підтримувала опозиція, за що її виключено з УВО.

В сер. 1920-их pp. на УВО почали орієнтуватися націоналістичні гуртки і визначніші особи, що не погоджувалися з партійною практикою і відкидали всяку орієнтацію на окупантів. Так само до УВО приставала рев. молодь. Коли 1926 — 29 почала формуватися Орг-ція Укр. Націоналістів (ОУН), УВО вжила її як русло для молодих кадрів, зберігаючи за собою керівні пости цієї політ.-ідеологічної формації. На чолі Проводу Укр. Націоналістів (ПУН) став Є. Коновалець, начальний командант УВО. Однак УВО не ліквідувалася, зберігаючи ще якийсь час свою окремішність і НК та видаючи «Сурму» до кін. 1934. Вона існувала не тільки символічно, але й фактично, як резерва на випадок потреби бойових виступів. Ані УВО, ані її НК ніколи не ліквідувалися якимось формальним актом чи заявою, а вигасли через бездіяльність, а її практичну діяльність перебрала ОУН.

The Ukrainian Military Organization (укр. Українська Військова Організація, UVO) was a Ukrainian resistance and sabotage movement active in Poland's Eastern Lesser Poland during the years between the world wars. Initially headed by Yevhen Konovalets, it promoted the idea of armed struggle for the independence of Ukraine.

Created in August of 1920 in Prague, the UVO was a secret military and political movement. Initially operating in all countries with Ukrainian minorities (that is Poland, Czechoslovakia, Bolshevik Russia and Romania), with time it concentrated on terrorist and educative actions in Poland only. It was also active among the Ukrainian diaspora abroad, most notably in Germany, Lithuania, Австрия and the Free City of Danzig.

Apart from military education of the Ukrainian youth, the UVO tried to prevent all kinds of cooperation between Ukrainians and Polish authorities. To further that cause, it resorted to terrorism and organized a number of assassination attempts on some of the most renown Polish and Ukrainian politicians, some of which were successful. Among such attempts were failed assault on Józef Piłsudski and Voivod of Lwów Kazimierz Grabowski on September 25, 1921, a successful murder of a Ukrainian poet Sydir Tverdohlib in 1922 , failed attack on president of Poland Stanisław Wojciechowski in 1924 and deputy chairman of the BBWR party Tadeusz Hołówka. It also organized an assault on the Eastern Trade Fair organized in Lwów in 1929 . The terrorist actions of the UVO became one of the reasons for creation of the Polish Border Defence Corps.

Although formally it existed until World War II, between 1929 and 1934 it became part of the newly-formed Organization of Ukrainian Nationalists. Apart from Yevhen Konovalets, notable leaders of the UVO included Andrii Melnyk and Y. Indyshevskyi.

Дезинформация в этой статье.

"Вскоре после этого Петлюра покинул Польшу и перебрался в Париж, где в мае 1926 года был убит анархистом по поручению НКВД. " Из какого источника у автора сведения, что Самуил Шварцбурд убил по поручению НКВД? В парижском суде над С. Шварцбурдом, судья эту версию, предложеннуя сторонником Петлюры, не принял. Достаточно авторитетные люди: физики А. Эйнштейн, художник М. Шагал, писатель М. Горький и другие выдающиеся люди своего времени, присутствовавшие на этом суде, с одобрением приняли решение судьи освободить С. Шварцбурда из зала суда, так как это был "суд над еврейскими погромами". Солдаты УНР, руководимые Петлюрой убили свыше 50 000 евреев. Убивая Петлюру, Шварцбурд мстил за 18 убитых "петлюровцами" своих родственников. Возможно автор статьи имеет более весомые имена, чем указанные выше? Если только погромщик Шульгин, то это слабовато. Iawolf (обс.) 17:32, 19 апреля 2023 (UTC)